Пам’яті Віктора Анатолійовича Ткачука — учителя і воїна
Є люди, які приходять у наше життя на певний час, а залишаються в ньому назавжди. Їх пам’ятають не лише за іменем — пам’ятають за добрими справами, за ставленням до людей, за тим теплом, яке вони встигли подарувати іншим.
Саме таким був Віктор Анатолійович Ткачук — учитель, який прийшов до села Перемога навчати дітей, а згодом став на захист України.
22 березня 1988 року народився Віктор Ткачук. Після закінчення інституту фізичної культури за направленням Харківського відділу освіти він розпочав свій професійний шлях у Переможанській загальноосвітній школі.
Він не був уродженцем Перемоги. Але роки життя і праці зробили це село його рідним. Тут він знайшов колег, друзів, учнів, став частиною шкільної родини та громади.
З 2010 року Віктор Анатолійович працював учителем фізичної культури. Для своїх учнів він був не просто педагогом. Він був людиною, яка вміла підтримати, заохотити, повірити в дитину і навчити головного — не боятися труднощів та не здаватися.
Його пам’ятають добрим, щирим, уважним і турботливим. Пам’ятають уроки фізичної культури, спортивні змагання, шкільні заходи, просте спілкування з дітьми. Пам’ятають його усмішку, добре слово і готовність завжди бути поруч.
Для багатьох учнів він залишився тим учителем, якого згадують із вдячністю навіть через роки.
У червні 2023 року Віктор Анатолійович залишив роботу в школі. Та зв’язок із людьми, серед яких минули роки його життя, не зник. Бо справжня приналежність до громади визначається не місцем народження, а тим, скільки добра людина встигла зробити для інших.
26 липня 2025 року Віктор Ткачук був мобілізований. Він обрав шлях захисника.
Учитель, який свого часу допомагав дітям ставати сильнішими, тепер сам став до лав тих, хто захищає нашу державу, її землю і право кожної української дитини на майбутнє.
Він виконував бойові завдання, захищаючи Україну.
27 листопада 2025 року поблизу Краматорська Віктор Анатолійович отримав поранення, несумісні з життям.
Йому було лише 37 років.
Не стало людини, яка вміла знаходити спільну мову з дітьми, підтримувати інших і залишатися поруч у потрібний момент. Не стало воїна, який до кінця виконав свій обов’язок перед Україною.
Для рідних він назавжди залишиться близькою і дорогою людиною. Для колег — учителем, якого пам’ятатимуть. Для колишніх учнів — наставником, який свого часу допомагав їм ставати сильнішими. Для громади — людиною, яка стала її частиною і віддала життя за Україну.
Липецька громада схиляє голову перед світлою пам’яттю Віктора Анатолійовича Ткачука.
Його життєвий шлях — від учителя, який виховував дітей, до воїна, який захищав їхнє майбутнє, — назавжди залишиться частиною історії нашої громади.
Пам’ять про нього житиме в людях, яких він навчав, підтримував і захищав.
Світла пам’ять Віктору Анатолійовичу Ткачуку.
Вічна вдячність Захиснику України.
